kerbasi

Є така жіноча, молодіжна, громадська організація FEMEN:
http://femen.livejournal.com/profile
Гасло "Україна - не бордель" - актуальне, нема сумніву.
Ця організація відома неординарними акціями. Останню можна побачити тут:
http://www.kyivpost.com/gallery/album/615/photo/9/
На це й раз це проти спроб політиків отримати політичний зиск з епідемії грипу.
А ось це блог англійською мовою для іноземних читачів:
http://www.myspace.com/femenukraine
Не торкатимусь програмних положень організації. Російською на блозі вони викладені дещо лаконічно, але англійською - вичерпно, логічно, докладно. Цікаво б тільки дізнатися, чи не орієнтована ця організація більше на іноземну аудиторію, ніж на українську?
Засередимось суто на тому, як прможуть прочитуватись їхні акції, якщо на них дивитись не з тусовки просунутих студенток, а як перехожий.

Іноземець, котрий прочитає блог дізнається, що:
1. Існує така країна - Україна. В тій країні у жінок важке соціально-економічне становище.
2. В Україні розповсюджена проституція.
3. Проститутки дешеві та зв"язвок з ними простий і беспечний, тому Україна стала чи не найпопулярнішим напрямком секс-туризму.
4. Навіть ті жінки, котрі не є повіями, залюбки роздягаються та оголеними ходять по вулицях. Якщо факту ублічної голизни дати fair reason (прийнятне пояснення), то це припустимо.
Отже, чи не замовити тур?

Українець (-ка), котрі становляться свідками цих акцій пересвідчуються у тому, що:
1. В принципі, можна посунути будь-яку межу. Якщо щось не дозволяється, то тільки тому, що не знайшли цьому виправдення великою метою.
2.співаючі труси на сцені, модельки на подіумах, в рекламі, актриси в порнофільмах, а також і громадські активістки - всі використувують один засіб - своє тіло. Ніщо більше в Україні так ефективно не працює. Отже, в якому напрямку скерувати у вихованні доньку? Інвестувати в освіту чи в фітнес та косметологію?

PS: цікаво, з якої мови узято назву FEMEN. Перша думка - з латини. Втім, словник Дворецького стверджує, що femen = femur і означає "стегно", "задня нога".

Мєдвєдєв збирається ініціювати громадську дискусію стосовно доцільності переходу на літній час та існування теперішньої кількості часових поясів. Витоки тих дискусій передбачити не важко. Я був у Росії, коли там спробували скасувати т.з. декретний час, тобто ленінську ініціативу, за котрою стрілки годинника переведені на одну годину упред відносно поясного часу. Україна повернулась до поясного часу. Росія також, але ненадовго, бо піднявся галас, що декому там дуже темно стало. Тобто русскім важливіше, щоб світліше було увечорі, а не вранці. Якщо почати питати так званих "простих людей", то результат гарантований.

Стосовно часових поясів. Я свого часу відходив по Сибіру від Нюрби до Бодайбо, від Кіренська до Нижньоянська. Так, я ходив. Не пішки - а я к електромеханік вантажного судна ріка-море. Я з тих старих дінозаврів, народжених у місті з морською романтикою, для котрих плаває параша в гальюні (туалеті), а судно або корабель - ходить. Протягом наших рейсів інколи різниця між бортовим часом (Іркутським) та місцевим сягала двох годин. За полярним колом це не має значення, бо все одне там в тебе або полярний день, або ніч, але ж не вся Росія лежить тільки у високих широтах. Що знає президент Мєдвєдєв про свою країну? Де він був, крім курортів?

У світі є багато оригіналів, котрі критикують літній час. Можливо, їхні аргументи мають сенс. Але є великий сучасний світ з його правлячою елітою, котрий вирішив, що літній час має сенс, щоб там не казали оригінали та люмпени, каторим тємно. Якщо РФ капітулює перед люмпенами - це надовго. Років на 70, як СРСР. Тобто для більшісті тих, хто зараз у свідомому віці - назавжди. Якщо так вчинить Росія, дуже ймовірно, що цьому слідуватиме й Україна.

В світі не всі орієнтуються на загально прийнятий відлік часу. В Ірані, наприклад, "верхівка" часу (00-00, 01-00, 02-00 і т.д.) наступає тоді, коли в решті світу пів на годину. Але Іран - це самодостатня цивілазація з давньою потужною культурою. А Росія і Україна - це маргінальні частини Європи, котрі з різним ступенем затятості намагаються довести, що вони щось інше.Якщо іранець зі своїм часом - це представник особливої культури, то русскій або українець зі своїми "альтернативними" ініціативами - це просто європейський придурок.

Якщо РФ екмперіментуватиме з часом, я втрачу залишки поваги до русскіх. Її вже не так багато залишилось. Мене вже давно нічого з Росією не пов"язує попри російські корені значної частини мого роду. Відновлення гімну СРСР спонукало мене більше не їздити до Росії. На щастя, західну політкоректність можна використати з користю до себе. Корпоративне керівництво прийняло як належне, що я не братиму участі у жодній події на теренах РФ. Вони прийняли це, як приймають, що жид потребує кошерної їжі, а християнин - пісної під час великого посту. Русскіє припинять для мене існування як нація, якщо вони впровадять мєдвєдєвські ініціативи. Це просто буде якийсь племінний союз, серед якого деінде переховуються нормальні люди.

Мій блог називається "Інтелектуальний націоналізм". Якщо Україна також приєднається до мєдвєдєвських ініціатив, я більше не називатиму себе націоналістом. Бо натовп аморфних, закомплексованих людей не може створити націю. Доведеться чекати більше, ніж триватме моє життя за найоптимістичнішими прогнозами.

Сумую за давнім минулим, коли я тихо собі сидів перед приймачем та слухав радіо. Знайомі, професійні голоси створювали ефект присутності. Практично не було шансів побачити когось з ведучих, втім вони заходили у домівку через радіохвилі як давні друзі.

Потім з"явились веб-сайти, де відповідно розмістилися обличчя та біографічні довідки. Радіо-люди замість голосів стали плоттю та кров"ю і почали тусити по гламурних клубах та івентах, писати колонки в часописах і на порталах, а дехто навіть і книжки. Грамотність мовлення, орфоепія, радіофонічність голосу - це вже перестало бути обо"язковим.

А мода на спілкування зі слухачами у телефонному режимі взагалі радіо добила. Не знаю, чи дійсно є люди, котрим подобається слухати передачи на заявлену тему, що постійно перериваються:
- У нас дзвінок слухача! Слухаємо вас!
- Ета я? Га!!! Ета я? Ета я?
- Ви в прямому ефірі! Слухаємо вас. Хто ви? Яке в вас запитання?
- А! Так це я! це я... це я... це я... це я....
- Вимкніть приймача, будь ласка, бо відлуння заважає вас чути!
- А! Ви мене чуєте?!
- Вимкніть приймача!!!
- Е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е-е....
-Отак, зараз вас чути. Хто ви? Яке в вас запитання.
- У мене 148 запитань до гостя та 99 доведучого. А спочатку я хочу привітати всіх слухачів з...
- Будь ласка, назвіть себе!
- Га?
- Прєдставьтєсь, пажалуста! Хто ви, звідки ви?
- А! Так ета Мафусаїл с Жлобограда. Ну в общєм, у мене 148 запитань до гостя та 99 до ведучого. А спочатку я хочу привітати всіх слухачів з...
- Будь ласка, одне запитання і стисло!!!
- А-а-а-а! Хм-хм-хм... кхе-кхим-кхе... Ну в общєм ета как єво... Ну ва-пєрвих, пєрвоє...

Якого біса!!! Кому це потрібно? Нема куди витратити гроші за ефір? Для висловлення думок є блоги. На що ті інтерактиви. Я ще розумію Радіо ЕРА, бо ще не всі дідусі блогосферу для себе відкрили, але ті, що на сучаснішу аудиторію розраховані - вам на що? Щоб ті, в кого вербальна діарея, ускладнена духовним ексгибіціонізмом ще й за кермом чи на вулиці не затикалися? Українська служба Бі-Бі-Сі, га? Навіщо вам переривати поважного гостя дзвінками від десятка пенсіонерів, з которих половина - совки, а друга половина - націонал-бовдури?

В машині я слухаю Радіо РОКС. Кілька місяців тому станцію переформатували, обіцяли, що там буде рок і тільки рок, навіть новин і публіцистичних програм не буде. Кілька місяців тому з"явився ведучий. Російськомовний. Це вже для мене величезний мінус, бо розчиняє цілісне мовне середовище, котре і без того важко підтримувати. А ще, з усією повагою до цьго колишнього рок-музиканта, але з голосом треба щось робити. Не радіофонічний голос. Як пика буває не теле- чи фотогенічна, так і голос буває не для радіо. І темп, темп, темп, пане! На радіо не можна так вичавлювати з себе слова як гімно з тюбіка та потім розмазувати його повільно-плинно у просторі й часі. Отже треба якось тренуватись-розспівуватись, або дати спробувати комусь іншому... Новини. На що вам новини, якщо ви все одне тягаєте їх з інтернету? Або передплачуйте стрічки новин від провідних агенцій, перекладайте та створюйте власні випуски, або не марнуйте ефірний час. У дівчини-новинарки приємний голос, в цілому непогана українська мова але що це за "укрАїнка"? Де такому вчать? Ще одна ведуча на додаток до рокера: голос - О.К., почуття гумору - прийнятне, темп мовлення - все гаразд, українська мова - володіє, але... Кому потрібна азаровщина? Або вже українська, або російська.
І, взагалі, чи варто наслідувати попсо-лайнове ТБ з його мовними сіамськими близнюками?
Отже, весь кайф від ранкового драйву зіпсували. Довелось довго шукати іншу станцію з прийнятним контентом, що в Києві майже не можливо, бо скрізь попсня, інтерактиви та позавчорашні новини з банерів.

Щось мені все менше й менше простору залишається...

Абсурдний англійський фразеологізм - friendly fire ("дружній вогонь", тобто коли через помилку свої стріляють по своїх).
За такою логікою індійські жінки, що традиційно спалюють себе разом з померлим чоловіком, гинуть через _палке кохання_.

Не поважаю ті ЗМІ, у котрих є вихідні. Можливо, я старий дінозавр, і після мене вже таких не буде, але я звик до новин, що виходять принаймні що години зі скороченим випуском новин ще за півгодини. А тут у стрічках читаєш одні й ті ж заголовки з п'ятниці до понелілка. У кращому випадку з'явиться наприкінці вікенду "головне за вихідні". Але це не реабілітує. Це не інформація, а імітація.
І на це хворіють не тільки недоношені, доморощені. Он в українській службі Бі-Бі-Сі також по вікендах перерва.

Клікав вчора по каналах, поки не натрапив на румунське ТБ, котре запросило якусь вчену даму, яка нібито має секретний рецепт, як захиститися від грипу. При тому показали, як у склянці хтось розчиняє білий порошок, додає кільце лимону і - все. Далі, як же це вживати - ані слова. Довелось мені навіть підвістися з ліжка (а почувався я вчора кепськи) та йти на кухню за табуреткою, щоб дістати з найвищої полиці словника. Румунська - це ще одна з "надкушених" мною мов, отже словник є. Виявилось, що це просто та жінка порекомендовала полоскання горла теплою підсоленою водою. Ну я й сам такий розумний, вже два тижні так роблю, та ще й сіль в мене не просто, а морська. Але все одне я захворів. Скоріш за все, це просто ГРЗ, а не грип, а від грипу цей метод все ж таки допоможе. Життя покаже...

Ось цікава інформація від dibrov_s
http://dibrov-s.livejournal.com/138724.html

Я зі свого власного досвіду можу вас запевнити, що коли іноземне представництво ухиляється від прямої поставки українській держструктурі і надсилає посередника, то це означає, що це представництво не хоче мати справи безпосередньо з чиновниками саме через корупцію. Не завжди чиновники навіть висувають вимоги. Часто вони просто не знаходять часу на зустріч з представником фірми або вимагають надати ціну на базі DDP, що можливо тільки через посередника. Проте з українським посередником вже процес іде, якщо останній достатньо спритний.
Я колись через брак досвіду заповнював якісь папірці, "акредитовувся" по різних службах закупівель, але вже багато років навіть не розмовляю з представниками держструктур - переадресую їх українським партнерам, а партнерам в свою чергу раджу поменше мати справи з державними структурами. Якщо у звіті написано, що з п"яти  проектів три з державними структурами, я вважаю, що наш партнер працює над двома проектами.

Взагалі, як звертається хтось "державний", то це просто стрес: не знаєш, як стриматись. Рік тому на виставці я просто визвірився на трьох дєятєлєй з однієї великої державної структури, що приперлися нам на стенд та почали розповідати про планів громадйо. Довелося їм пояснити, як більше ніж за десять років моєї праці у представництві, їхня контора жодного разу не закупили запасні частини для їхньої техніки "в біли" тобто напряму від виробника або через офіційних ділерів. Одного з моїх ділерів просто висміяв один з чільників кілька років тому: "Ви што мнє сабіраєтєсь прєдлагать што-то по 500 євро? У мєня закупок мєньше, чєм на дєсять тисяч нє биваєт".  Потім мій партнер розкопав десь митну інформацію, що вони таки дійсно завозили 500-єврові вироби по десятикратно завищеній ціні від "сірих" постачальників. Не дуже шановне панство на ці мої закиди пику мені не набило, почали щось там варнякати: "Ну ви ж знаєтє, как у нас фсьо дєлаєтся! Ми люді поднєвольниє, нам говорят прійті к вам, взять інформацію, а шо гдє оні покупают, так ми ето нє контроліруєм".

І наостанку хочу звернути увагу читачів на мої коментарі під постом шановного френда стосовно резонансної теми з прилюдним сексом перед ВР:
http://lembitkoroedov.livejournal.com/709159.html
Це я написав маючи на увазі не закупівлі Терафлю, а зовсім інший епізом 4-річної давнини.
Когось там лякає, що сьогодні трахаються перед ВР, а завтра - лайна навалять на порозі вашої оселі? Розслабтеся! Ми всі давно у лайні. Кожний у своєму. Лікарі не люблять, коли їх усіх поспіль пересічний громадянин вважає хабарниками, некомпетентними покидьками без честі та совісті, що купили диплом та зраджують клятві Гіпократа кожної миті. Але чому ніхто з лікарів не пійде не плюне у рило чиновникам Мінздраву після таких "новин" про закупівлі? Ось де, коли і кому треба робити перформанси, щоб зберегти свою професійну гідність та добре ім"я.

Як вже писав, відучора маю можливість дивитися сотні каналів. Посидів трішечки на афганському. Я мову дарі не знаю, але пам"ятаю дві сотні слів та два-три граматичних правила з мови фарсі, а ці мови подібні. Втім, в перекладі  не було потреби.

Канал схожий на... Ну уявіть собі, що з американських каналів, Сі-Ен-Ен, наприклад, поцупити всілякі спецефекти, заставки але відтворити це все на обладнанні Мухосранського обласного телебачення з картонним голосом та зображенням, нібито через скло, що заплювали мухи, а прибиральниця цьоця Варя протерла це скло тією ж самою ганчіркою, якою до того прибирала туалет, коридор, кухню з миттям посуду включно та ще поприбирала павутиння на стелі. А ще треба додати у стилі совєцьких 70-х колажі про дарагова Леніда Ілліча, де під його поглядом летять ракети до космосу, плинуть безмежними полями комбайни, виточують щось на верстатах робітники і щасливі діти креслять чортиків крейдою на дошках. Звісно, Ілліча замінити на Карзая та скромніше з космосом.

Взагалі, пан Карзай - особистість непересічна: в США більшу частину життя прожив, англійською розмовляє, як рідною (цікаво, а як в нього з дарі/пушту?). А вибори в Афганістані нагадують якийсь бійцівський спорт, де у суддівстві практикується таке формулювання, як перемога "в віду нєявкі протівніка". Саме так Карзай став президентом на наступну каденцію. Його центрвиборчком проголосив президентом, коли  опонент відмовився брати участь у другому турі. Ось в якому напрямку треба працювати нашим чільникам!

Ясно, що президентом він став не дуже демократично, і навіть афганській конституції, що враховує афганську специфіки, це відповідає, якщо напружити усі здатності до демагогії. Втім, здається, західний світ не дуже розчарований, бо до Карзая вже звикли, англійською з ним розмовляють без перекладачів, а що там за дабл-Абдула - хто його знає...

Особливо мене "улибнула" пресконференція. Кремезна англомовна тітка з головою, частково замотаною в шалик (щоб місцеві камінням не побили), з британського каналу СкайНьюз поставила довжелезне питання про демократичність виборчих процедур .  Пан Карзай почав відповідати своєю перфектною англійською, періодично зазираючи до папірців. Здається, питання на цій прес-конференції не були експромтами ані для тих, хто їх ставив, ані для того, хто відповідав.

Отже, шановні, напередодні виборів у нашій країні ті, хто ще сподіваються на те, що нам хтось допоможе, крім нас саміх, можуть подивитись афганське ТБ. Якщо конституцію прогнути елегантно, опозицію переконати тихо, владу узурпувати без зайвого шуму, з посмішкою, то й несподіваних запитань навіть від західних демократичних ЗМІ не буде.

Вперше за кілька років дивлюсь ТБ. Втім, не зраджую принципу не дивитись укррослайноТБ. Сьогодні приїхали люди з Віасату і встановили тарілку. Більшість каналів - відстій. На жаль, відмовитись від "пакету" ТБ-гною не можливо. Щоб комфортно почуватись з HotBird мені доведеться довчити мови фарсі і арабську, бо абсолютна більшість каналів саме цими мовами. Іранська діаспора жжот - круті музичні канали! А, взагалі, вибір мене не дуже збуджує. Аж спітнів, поки повидаляв всі телемагазини, релігійні проповіді, запрошення телефонувати гарячим арабським дівчатам (і це ж буває таке!). В результаті з 400 каналів залишились 130, і ще можна й далі попрацювати над чисткою.

Якби можна було купити якусь таку тарілку, щоб без посередніків, налаштовуватись на супутник самостійно, а канали передплачувати за власним вибором...

За що Віасатові подяка, так за те, що сайт автоматично откривається українською мовою, і в інструкції до приймача спочатку текст українською, а тільки потім - російською. Якби ще вони все російське телесміття об"єднали в один пакет, щоб від нього нараз відмовитись, ціни їм би не було. І щоб з українським так сама. Втім, я вже повторююся...

Пишу на тлі Белсату. Смішно, як там демократи про Україну міркують! А я б не політичні системи порівнював, а концентрацію бовдурів на тисячу населення. Боюся, що різниці не буде. Україні просто пощастило, що тут сильніша бюрократія склалася в силу історичних обставин, котра встигла полюбити смак самостійної влади саме в рамках УРСР, а не як просто маленький гвинтик у вертикалі московської влади. Лише це привело нас до незалежності і ще дотепер не дозволяє її втратити.

В Сербії також карантин проголошують. Болгари це вчора зробили. В Польщі народ прищеплюватись не хоче. Не знаю, є епідемія, чи ні, але я хворію. Не знаю на що. Якесь ГРЗ або ГРВІ. На роботу не пішов, щоб шмарклі на випадкових перехожих не розвішувати. І завтра не піду.

Сьогодні вранці якісь біли мухи літали і навіть сідали на авто, але на землі їх видно не було. Отже з першим снігом, кияни! Подивимось, коли в нас вже по-справжньому засніжитиме...

Сиджу на автосервісі, змінюють шини на зимові. Нема чого робити, тільки чекати. Добре, що тут є комп для таких, як я, і він вільний. Тому я можу щось зі своїх думок до ЖЖ повкидати.

Слухав учора BBC World Service. Вже другий раз почув, що якась європейська вчена людина пропонує переосмислити погляд на канібалізм. Відкидати його з першого ж слова, таврувати народи, що його практикували - це, мовляв, західна парадигма. Ну я так собі порозмислив: в принципі, якби люди просто їли людей як поживу, то вже давно всі були б з"їдені. Скоріш, канібалізм мав ритуальне значення: офірне або символічне (поїсти вбитих ворогів).  Засліплювати собі очі ярликом "канібали", та не вивчати інші культури - це не вірно і не по-науковому. Але не розумію, як борці за неупереджене трактування інших культур не розуміють таку просто річ, що не всі традиції варто тягти з минулого у майбутнє. Самий факт, що щось практикувалося віддавна, не свідчить, що та практика є вірною, корисною, вартою продовження.

Якщо зараз почати проводити масові workshop'и у підтримку історично і культурологічно коректного розуміння канібалізму, то підвищенню міжкультурної терпимості і подоланню історичного невігластва це аж ніяк не сприятиме. Скоріш, навпаки - приведе до розмиття "больового порогу" в людський етиці. Пересічні люди просто отримають сигнал, що канібалізм за певних обставин можливий і не може бути засуджений. А з технічними можливостями сучасності модерні канібали не зупиняться на ритуальних вечерях. Хтось додумається поставити справу на потік з фермами, переробними заводами, мережами ресторанів від елітарних до фаст-фудів. І знайде якусь малокеровану країну без влади, що це почати втілювати у життя. 

Такою, за вухо притягнутою неупередженістю спекулюють комуністи. Мовляв, їхні ідоли та стели - це історія, антизахідний ізоляціонизм - традиція. Дуже погана, панове-товарищі, історія і традиція. Ганебні і обскурантистські історія і традиція. Кому треба, може вивчати все це по архівах, бібліотеках , писати книжки та захищати дисертації, а з публічної сфери такі традиції треба було б прибрати. На жаль, цього не зробили свого часу, а тепер маємо електорат зі світоглядом, розтягнутим до безпринципності. Ще тільки реабілітації канібалізму нам тут бракує. Сподіваюсь, що європейська цніверситетська професура не додумається зі своїми workshop'ами починати з наших школярів та студентів.

Ще є кілька хвилин  до кінця цієї доби...
В 1997-му був на тренінгу у Швеції. Солідні дядьки, серед котрих було відсотків з 60 колишніх моряків вивчали різні новації у системах підготовки палива для морських дизелів. Після насиченої денної програми слідувала програма розважальна - вечірня. Але вже на другий вечір довелося організаторам скоригувати графік та перенести всі розваги на годину пізніше, бо нереально було когось зібрати, тому що всі дивилися по шведському ТБ the English movie. Я також заглядав до ТБ на пів-ока, бо цей інгліш-муві мені був знайомим, я його дивився на Батьківщині. І хоча сюжет був милий, персонажі прикольні - дивитися це муві у Швеції мені не було резону  - я мав перевагу над моїми іноземними колегами. І ця перевага - чудовий переклад Олекси Негребецькогоnehrebeckyj, чия творчість змушувала навіть закоренілих офіцерських дружин дивитися свої серіали українською мовою і при тому забувати вилаяти "бєндєравцев" за русифікацію.
З днем народження, метре!

Анюше anoushe   багато і цікаво пише про Іран і іранців. Окремий пост вона присвятила тому, що іранська цензура зробила з відомим ілюстрованим словником - спільним проектом видавництв Оксфорд-Дуден:

http://anoushe.livejournal.com/72233.html

( Цей словник було видано в СРСР у 1985 році )

Можливо, молоді люди не знають, що за часів СРСР була така практика відправляти жителів міст, тобто дармоїдів, що собі продукти до столу не вирощують (либонь на дачах, але ж то куркулі ганебні, що на себе, а не на дуржаву працюють), а особливо найбільших дармоїдів – інтелігенцію, тобто тих, "хто работать нє хочєт, а в тєплє сідіт і жизні нє знаєт", до села збирати врожай, бо сільські чомусь не встигали.

Останній раз я був на таких роботах у жовтні 1986-го року. Це було у радгоспі «Червона українка», що вирощував виноград. Десь кілометрів за 20 від Коблева.

Поселили нас у гуртожитку, двоповерховій будівлі приблизно сотні на дві койко-місць. В гуртожитку взагалі не було передбачено туалету і навіть умивальнику. Туалет був неподалік на вулиці. А вмиватись треба було ходити взагалі метрів триста до якоїсь конструкції, що нагадує відомі киянам бювети. За сільськими мірками це було неподалік, там взагалі інше сприйняття простору: хтось встає о 5-й ранку і півтори години пішки йде до роботи – і це близенько, бо сусіда на електричці їздить – а то далеко. Ну звісно ж, що ми, зіпсовані урбаністичним життям студенти, від такої школи життя від радості не підстрибували.

Щоб підняти наш моральний дух, приїхав директор радгоспу, місцевий партійний клерк та заступник нашого проректора. Директор радгоспу виступив з промовою про нас, молодих, що можуть БАМ будувати, в космос літати, ля-ля-ля-ля... Але підводив він до того, що для дівчат якусь помивку вони все ж таки зорганізують, а хлопцям яка проблема - можна без води, як казав голова, «поки хробаки не заведуться». Рішення для дівчат виявилось таким: хтось привіз великий кип’ятильник, та в приміщенні, де зберігався інвентар для очистки взимку території від снігу починили розетку та встановили якесь корито.

Можна сперечатися, що було в СРСР добре, кому там непогано жилося, які були ціни на ковбасу. Смішно було, коли на одному форумі мурманчанин не вірив мені, що в магазинах мого міста взагалі ніколи не було у вільному продажу твердого сиру, «сгущонки», майонезу, гречки, замість м’яса продавали кістки під назвою «рагу». Звісно, ж звідки йому знати, коли Мурманськ належав до найвищої категорії забезпечення, я це добре пам’ятаю, бо служив в Мурманську строкову службу. Втім, матеріальні цінності мають значення, але це не все для людини. Хтось був щасливий в відведених для себе категоріях забезпечення. Але мені важко уявити, ким треба бути, щоб ностальгувати за системою, котра наприкінці 20-го сторіччя будувала гуртожитки без туалетів і водопостачання, де жінкам поблажливо дозволяли кип’ятили воду у кориті в будівля в ста метрах від помешкань, а чоловікам пропонували терпіти до хробаків – і це було нормально, ніхто за таке не бив по пиці, не плював в обличчя, а заступник проректора не скомандував всім пакуватись, по автобусах та повертатись до дому. 


( Глосарій )

Я не дуже високо оцінюю українських підприємців. Я вважаю, що умови для бізнесу в Україні не жахливі, але навпаки – тепличні, бо за таких підходів до бізнесу, що переважають серед наших підприємців, у нормальній економіці вони не пережили б першого звітного періоду.

Я про це вже писав:

http://kerbasi.livejournal.com/15532.html#cutid1

http://kerbasi.livejournal.com/8336.html

http://kerbasi.livejournal.com/?skip=80

Минулий тиждень додав роздумів на цю ж саму тему.

( Читати далі )
Я ще раз переконався, що головні проблеми української економіки не в тому, що у нас нема митної угоди з ЄС, що США впроваджують обмеження імпорту, що РФ веде з нами торгівельні війни. Головна проблема у людях. Поки оператори українських ринків є просто клінічними комплексантами, ідіотами та просто невихованими особами, ніякий СОТ та угоди про вільну торгівлю, ніякі найліберальніші реформи не допоможуть. Гайда спочатку вчитися їсти ножем та виделкою, не сьорбати та казати «дякую», «добрий день», «до побачення»!

BBC World Service передав інтерв"ю з відомим політиком, колишнім міністром закордонних справ Франції Бернаром Кушнером:

http://www.bbc.co.uk/programmes/p004mfkd


Пан Кушнер - людина впливова, сильна, тому може дозволити собі казати такі речі, за котрі серед так званих лібералів, демократів можуть просто зацькувати, а менш впливова людина може навіть втратити посаду.

По-перше, він каже, що якби він обіймав посаду міністра з прав людини, то повинен був би подавати у відставку щодня, бо реальна політика уряду і практичний щоденний захист прав людини - речі несумісні. Жодна країна не  будете посилати військо в будь-яке місце світу, де чиняться злочини прости людяності.

По-друге, на критику на свою адресу через зустрічі з лідерами країн, котрих міжнародні правозахисні організації відносять до проблемних у питанні дотримання прав людини, пан Кушнір прямо запропонував "Міжнародній амністії" вести "розслідування" і висловлювати обурення не тільки в країнах, куди їх таки допускають, а в тих місцях, де проблеми набувають дійсно масштабного рівня. Прикладом став Габон, де режим - не цукор, але ніхто з критиків не був вбитий чи страчений, дехто з опозиціонерів був навіть введений в керівництво країни, і в цілому режим зацікавлений в спілкуванні з зовнішнім світом, але самого пана Кушнера критикували за візит туди. Одночасно з цим, наприклад більш закрита Гвінея не дуже цікавила когось  аж донедавна, поки режим взагалі вже не перейшов всі межі і не почав стріляти по незадоволених людях з вогнепальної зброї на вулицях. 

Пан Кушнер не має стосунку до правих. Скоріш навпаки - він починав як комуніст, але розійшовся з ними через ставлення до сталінізму, потім він був серед соціалістів та й інших лівих. Він - людина здорового глузду і реаліст. 

України пан Кушнер не торкався, але його думки багато чого пояснюють і дозволяють позбутися марних очікувань від т.з. міжнародної спільноти. За роки після помаранчевої революції Україна неодноразово зазнавала критики від різних міжнародних правозахисних організації. Десь там за дужками вони нібито визнавали у дуже обережних термінах "деякий прогрес", але у новини потрапляли перші рядки їхніх звітів, де про Україну висловлювались негативно. Таким чином, більша відкритість України, менша небезпека для правозахисної діяльності в Україні  призвели до того, що Україна стала зручним і безпечним місцем для збору матеріалу для гучних звітів, виправдання своєго існування, подач на нові гранти для певної частини правозахисних кіл. Можна легко узріти певну аналогію з Габоном та Гвінеєю, тобто як в країні перестають різати голови журналістам, скасовується візовий режим для іноземців, так накочується хвиля критики. Значно комфортніше режиму закрити кордони та знищувати критиків. Такий месідж надсилають світові сучасні правозахисники. 

Понаїхали знов іноземці: тренінги, перемовини, вирішення проблем, та всіляки інше ля-ля-ля... На ЖЖ часу нема. Поки що хочу нагадати про мій давній твір - відгук на повість Доріс Лессінг "Домівка гірської худоби". Доріс Лессінг - нобелевська лауреатка. Інколи таке трапляється, що нобелевську премію з літератури отримують не тільки ті, хто мистецьки описує збочення. Я не знаюся на літературних жанрах. Для себе я називаю "Домівку" постколоніальною літературою. Вважаю, що українцеві не завадить прочитати. Отже, кому цікаво, почитайте мій відгук, може зацікавитись розшукати і повість.
http://gak.com.ua/creatives/1/15673
Ну і подивіться на сайт ГАК. Може, хтось захоче замість марнування таланту у блогосфері спробувати себе на літературному сайті.

Звідусіль лине реклама грецького ресторану. Персонаж вимовляє "фета" з наголосом на "а", хоча насправді наголос на "е". І щоб про це дізнатись не треба вивчати грецьку мову. Достатньо зазирнути до Вікіпедії, де наводиться напис також і грецькими літерами, котрі у цьому слові повністю подібні до кирилічних, а до того ж грецька орфографічна норма вимагає обовязкової постановки наголосу.

Спочатку подумав, що ця "фетА" - це данина сраній совєцькій інтєлігєнциі, серед котрої було достатньо франкофільських позерів, але все ж таки, мабуть, інтєлігєнти сраниє не працюють по рекламних агенціях. Тут вже скоріш за все вплив молодих рагульських Ынтелектуалів.

Френд ollko  нагадав про історію з передачею ядерної зброї РФ Кравчуком після отримання незалежності. Є свідчення, що процес вивозу тактичної зброї почався ще раніше і без формальних угод і компенсацій.
А я згадав іншу історію. Я знав одне морське КБ, що було калькотримачем на велику кількість різних розробок для судно/кораблебудування. Їхній директор після референдуму 1-го грудня 1991-го відправив все до Росії, до схожого за напрямком діяльності КБ. Буквально за півроку від нього туди поїхала делегація за цими ж кальками, бо вже почався ринок, треба було працювати, а теми з"являлися. Зрозуміло, що росіяни послали їх подалі. КБ швидко припинило існування. Отака історія... Досить доречі типова для колишнього ВПК. Мабуть, це був такий оперативний план, що у разі проголошення незалежності все, що стосується ВПК та перспективних розробок мало б бути терміново відправлено до метрополії. Знайшлися дурні, що виконали. "Спасибі" вони не почули. Той дядько, що керував згаданим КБ, не процвітає. "Чєсная давалка" - не повія. Таким грошей не платять.

Хоча я періодично торкаюся політичної тематики, я - людина дуже аполітична. І політика мене не цікавить. Особливо, українська політика.
Однак трапляються події, котрі не можна залишити без коментаря.
Останній гучний скандал з депутатами-педофілами... Впевнений, що нікого не здивує, якщо скандали відбуватимуться щодня з геть усіма політиками. Бо ступень ницості, морального падіння цієї касти суспільства є очевидним.
З іншого боку, як людина з совєцьким досвідом, я дуже добре знаю, що коли підіймається галас "ой, у нас тоже єсть дєті!" - треба про всяк випадок увімкнути додатковий скептицизм, бо емоційне горлопанство - це один з типовіших прийомів компартійних або "вєчно маладих" агітаторів. А наші Пі-Ар-аси, які б ем-бі-еї вони не одержували, все одне червоний колір проступає...
Ніяких ілюзій стосовно слідства я не плекаю. Навіть якщо через політичну доцільність політичні противники педофілів сприятимуть. Насправді їхні оборудки настільки складні і заплутані, що вони - вороги у сесійній залі, а потім спікійнесенько створюють спільні бізнес-проекти. Отже, пошумлять рівно стільки, скільки треба, щоб зібрати короткотермінові політичні дівіденди.
Дійсно мали місце події, чи ні - а постраждалі відомі, і вони існують. Моральної травми завдано дітям. Гвалтували їх чи втягнули у політичні наклепи - все одне це означає, що життя їм у цій країні це не життя. Я навіть не знаю, що їх може врятувати.
Якщо педофільські події мале місце - це те, що мабуть коли карає не правосуддя - це те ж варіант.
І ось тут би нашім націонал-радикалам, що загартувались у боротьбі з гранітними статуями, з геями-поетами, з іноземними студентами нарешті спрямувати свій погляд до справи, де можна не тільки бити, але й отримувати у відповідь. Робота по маківарі (стовп для відпрацювання ударів у карате) - справа корисна, але нічого так не додає бійцеві як безпосередній контакт з сильним противником. Отже, контр-системні, кажете? Ну і?..

Завітав сьогодні до ТЦ "Олімпійський". На "нульовому" поверсі є магазин "Чтиво моделі". Саме так і є - ці два слова. Диво, хто ж міг спеціалізувати книгарню на книжках, що читають моделі! Банкрутство ж гарантоване! Втім, все виявилось прозаїчніше і раціональніше: в магазині продаються якісь книжки і моделі. Не ті, що дефілюють, а ті, що аматори колекціонують, збирають: танки, літаки...

Вирушаю у подорож. На цей раз не за кордон. Є шанс, що назбираю нових вражень для ЖЖ-щоденника.